В науці існує термін «межа толерантності» — це умови, за межами яких виживання організму стає неможливим. Досягнення такої межі створює стан «нестерпності». За словами Умберто Еко, «аби бути толерантним, треба поставити межу нестерпному». Тобто толерантність — це вимушений стан дискомфорту. Чим ближче до межі толерантності, тим гірше людина себе почуває, тим вища загроза її існуванню.

Психологи звертають увагу, що при толерантності відбувається придушення в собі негативних реакцій без спроб зрозуміти іншого. Тобто людина залишається при власних поглядах, проявляючи байдужість до інших. Цим толерантність відрізняється від поваги. Адже поважати можна лише за щось конкретно-позитивне, а щоб його побачити, потрібна зацікавленість. Натомість заклики до толерантності не передбачають жодної аргументації, за що ж позитивне ми повинні когось терпіти. Терпіть! — байдуже чому.

Нормальне суспільство орієнтує людей не на вимушене терпіння одне одного, а на взаємну повагу. Повага — це велика суспільна вартість. Чим більше людину поважають, тим краще їй живеться. Це заохочує до самовдосконалення. Натомість толерантність не передбачає жодних стимулів до розвитку, адже за будь-яких обставин до тебе ставитимуться байдуже-терпляче. По-суті, це відмова від людяності.

У медицині термін «толерантність» означає повну або часткову відсутність реакції на чужорідні речовини. Організм втрачає інстинкт самозбереження і стає байдужим до наявних загроз. Це хвороба. Однією з форм толерантності є «імунний параліч». Натомість ознакою здоров’я є ІМУНІТЕТ — природна система боротьби проти проникнення в організм всього чужого. Зниження імунітету, тобто толерантність до чужорідного, несе смертельні загрози. Повна втрата імунітету називається «синдром набутого імунодефіциту», скорочено СНІД. Організм, вражений цією смертельною хворобою, не здатний чинити опір будь-якій, навіть незначній інфекції. Причиною загибелі може стати навіть звичайна нежить чи подряпина. Тобто СНІД — це абсолютна толерантність.

З 90-х років медичний термін «толерантність» почали активно переносити на суспільство. В 1995 році генеральною конференцією ЮНЕСКО була навіть прийнята «Декларація принципів толерантності». Але з якогось дива цьому терміну надали протилежного значення: патологія була представлена як чеснота. Стаття 1 цього документу починається зі слів «Толерантність означає повагу…». Це якби хтось сказав «хвороба означає здоров’я» або «потворність означає красу». Мимохідь згадуєш Оруела з його «правда — це брехня», «незнання — сила». Адже очевидно, що терпіння і повага — це майже протилежні поняття: одне діло поважати людину, і зовсім інше терпіти її.

У пропаганду толерантності вкладаються величезні ресурси, що свідчить про потужне матеріальне забезпечення її спонсорів. Найактивніша робота ведеться з дітьми та молоддю: сайти, конкурси, література, літні табори, забави. Один з напрямків роботи — просування моди на потворний одяг: так виховується толерантність до несмаку і бруду. Здавалось би, що спільного між толерантністю і, наприклад, жіночою модою ходити з оголеними животами? А річ у тім, що ознакою жіночої краси і, відповідно, якісного генотипу є довгі стрункі ноги. Якщо ж пояс штанів опустити нижче пупа, то візуально ноги виглядають значно коротшими. Масове поширення такої моди дозволяє коротконогим не відрізнятися від довгоногих і користуватися такою ж самою увагою з боку чоловіків. Дивно, як цього не розуміють красиві жінки. Мало що спотворюють себе, так ще й страждають від переохолодження, дістаючи хвороби хребта, нирок і дітородних органів.

Інший напрямок виховання толерантності — просування моди на пірсинг, тобто проколювання людського тіла металевими предметами. Проколюються носи, язики, губи, шкіра обличчя й живота, навіть статеві органи. Прихованою метою реклами пірсингу, окрім банального заробляння грошей на довірливих «лохах», є психологічне призвичаювання населення до його грядущої «чипізації». Йдеться про вживляння в людське тіло мікрочипів в якості електронного паспорта, медичної картки, фінансового ідентифікатора, пристрою глобального позиціювання, приладу дистанційного керування. Процес швидко розгортається, за ним стоїть потужний бізнес і державний апарат, що прагне максимального контролю за населенням. Імплантація чипів в організм домашніх тварин і худоби здійснюється в США з 1987 року. Наступна черга — за в’язнями і нелегальними емігрантами, дітьми («щоб не згубилися»), хворими («якщо забудуть, чим їх лікувати»), вояками, працівниками корпорацій і держустанов (пропуск-ідентифікатор). Заважає лише те, що люди мають вроджений страх перед проникненням в їхнє тіло всього чужорідного. Програми толерантності нейтралізують цей природний захист.

Проникливі уми вже давно намагаються з’ясувати справжню мету глобального просування світогляду нереагування на чуже. Для позначення набутої патологічної байдужості до зовнішніх загроз навіть з’явився термін tolerastia (толерастія).

Частина дослідників схиляється до думки, що пропаганда толерантності — це масштабна спецоперація з психологічної підготовки людства до грядущого вторгнення «чужих». А щоб не спрацював природний захист, оснований на розпізнаванні «свої—чужі», максимально розширюється «простір толерантності», тобто «діапазон терпіння». Це рівнозначно придушенню суспільного імунітету, внаслідок чого вороже втручання сприймається як щось нормальне.

Можна сперечатися, хто вони ці «чужі» — інопланетяни чи все ж таки земляни. Безперечно одне: вони вже серед нас і готуються до рішучої атаки. Для людства, враженого толерастією, вторгнення «чужих» буде катастрофою. Наша проблема в тому, що ми не вважаємо їх чужими. Зате вони, однозначно, вважають чужими нас.