З Василем Вовкуном, теперішнім міністром культури, я заочно знайомий з 1989 року. Тоді вийшла друком моя поетична книга „Химера”, і він із Чернівців, де тоді починав акторську діяльність, надіслав мені листа з захопливими відгуками.

Хоча моя книга поезій вийшла із запізненням на двадцять років, вона була модерною і Василь Вовкун теж був модерним актором, але я ніколи не заперечував українського „шароварництва”. Дивлячись якийсь зрежисований Вовкуном урядовий концерт, як він ще не був міністром, я не побачив там жодного народного номеру і національного костюма. По-друге, ось уже два місяці ми нічим не зауважили, що в нас є міністром «нормальний європейський націоналіст», як він себе назвав, так як це було і зі Ступкою, і з Білозір, і мені дивно що в інтерв’ю газеті «Україна молода» він сам у цьому зізнається. Не треба бути націоналістом, це непристойно звучить. Треба просто бути наполегливим носієм і захисником української культури. Хай би це звучало як «повага до українського народу і його культури», яку російська держава цілеспрямовано знищувала разом із її носіями якихось триста з гаком років.

Першими днями я прислухався до радіо, чи не зазвучать там українські народні пісні, романси у виконанні великих українських співаків, але там, як і за Януковича, лунають російськомовні шлягери у виконанні доморощених „героїв України” софій ратару, таїсій повалій і білик. Ведучі і діджеї на державних і напівдержавних каналах, закуплені службовцями Чорномирдіна, навіть у піснях на замовлення, коли їх просять поставити просто хорошу пісню, ставлять російську.

Я теж колись трохи вчився співати, трохи вивчав фольклор і знаю що українському народові вранці, натщесерце, приємно було б послухати українських народних пісень, в яких спресована тисячолітня магія народних звичаїв, яка будить найпотаємніші інстинкти приналежності до Роду.

Колись, коли мене вперше привезли у всесоюзну політичну Лефортовську тюрму, я першу ніч весь час ходив по камері і співав народні пісні, вони на самоті пригадувались і пригадувались, і виявилось що мої батьки недаремно під час свят за столом співали ці пісні і про козаків, і про огірочки, і про калину, і про любов.

То ж я хотів би, щоб наш міністр культури з-поміж мріями про проекти, під які поки що нема грошей, чіткіше виконував адмінресурс, а то президент скаже своїм п’ яти депутатам вийти з коаліції, і український народ так і не дізнається, що Вовкун був у нас міністром культури. Тобто треба подумати передовсім про „больові точки”, які тихою сапою обробляє російський шовініст. Наприклад, чи бачить міністр культури, як у нас впроваджується двуязичіє при веденні загальноукраїнських шоу, коли один ведучий говорить російською, а другий - українською, чи чує як спортивні передачі, зокрема боксерські бої, коментується якщо не на двох мовах, то російською. А це ж той високоякісний культурний „продукт”, як каже пан міністр, який вживається на найвищому емоційному регістрі нашою молоддю, нашим майбутнім. От сюди треба спрямувати і адмінресурс і зайву копійку, а не на доплату викладачам української мови і літератури, як то радить Ющенко.

Зараз у нас нема недостачі у вчителях, відтоді як їм почали платити зарплату. Ця практика була запроваджена російськими імперіалістами. Як ви можете спокійно спати, панове державці, знаючи що вся Україна вночі о четвертій годині прокинеться, щоб побачити бій українця Володимира Кличка проти росіянина Султана Ібрагімова і не поклопотатись на державному рівні, щоб цей бій на Україну коментувався українською.

Вчора я їхав зі Львова до Києва експресом-поїздом і там у вагоні було два екрани телевізора: спереду і ззаду. Зазначимо, що «Укрзалізниця» ще не приватизована і є державним підприємством. П’ ять годин я мусив слухати американські фільми російською мовою, які крутили україномовні львівські кондуктори. Я мовчки терпів, бо рік тому, коли їхав експресом-автобусом у Житомир, то добряче потріпав нерви і собі, і стюардесі, поки нарешті цей голосно волаючий російською телевізор вимкнули. Запитання до В.Вовкуна, чи не можна українські поїзди забезпечити безплатними україномовними комплектами телефільмів і концертних програм, і прослідкувати аби їх використовували, адже їх є зараз дубльованих українською в достатній кількості.

Ось уже сімнадцятий рік незалежності уряди і президенти лише на точку Верховної Ради і Маріїнського палацу гризуться за владу, а на культуру і на її експансію в прилеглі україномовні регіони, чи то і на власні території на півдні України нема ні часу ні грошей. Колись, шістнадцять років тому, коли закон про державну мову розтягували на сім років, я думав, що так можуть мислити справжні лохи, але лохами в квадраті ми залишились і через шістнадцять років, бо нам байдуже, що вищі навчальні заклади Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Криму штампують антиукраїнські кадри, а ми гриземося за владу. Але ж кожному лохові відомо, що ці заклади годуються із держбюджету і нікому ще в голову не прийшло хоча б сказати, що фінансування буде припинено, ліцензування теж, якщо вони не перейдуть на викладання українською, адже сім років відведені законом на адаптацію давно минули і так звані „протести російськомовної громадськості” – є звичайною боротьбою проти української незалежності.

Але ось буквально вчора Президент Ющенко заявив, що «виші» будуть позбавлені держзамовлення, якщо не запровадять прийом студентів за зовнішнім тестуванням, значить знає про цей важіль впливу, але для врегулювання мовної проблеми застосувати боїться.

Нещодавно Конституційний суд постановив, щоб кінофільми дублювалися чи титрувалися українською мовою. Скажіть мені темному, чому цього розпорядження просто не видав міністр культури або президент, або прем’ єр. Де записано, що фільми повинні продукувати російською, щоб це наше право вирішувалось у суді? І навіщо ця дірка в законі про можливість замінити дублювання дрібним рядком внизу кадру?

Хто зніме з очей наших міністрів окуляри меншовартості? „Европейські націоналісти”, яким називає себе пан Вовкун – не знімуть. В цьому контексті дуже показовою є позиція України щодо визнання Косова. Адже американці підкладають публічно бомбу під Європейську безпеку. Їм треба ще і в Європі, так як в арабських країнах, мати полігон для своєї армії, щоб на американському континенті був мир. Адже супердержавою США стали після того, як Європа захлинулася у власній крові 1939-1945 року. Тобто Україна як сусідка Росії і слабкий гравець на міжнародному рівні, не повинна визнавати Косова, хоча б для того, щоб не розв’ язувати руки Росії на пострадянському просторі.

Ось уже шістнадцять років ми хвалимось що в Криму діє одна українська школа, одна гімназія і одна газета. Хто заважає українському урядові поставити в Криму на кожному повороті лоток з українськими газетами? Адже там проживає мільйон етнічних українців. А те, що вони і в Києві з цим миряться. Вони не думають на перспективу, вони не вкладають у це коштів, хоча це, як казав Лєнін, є архіважливо, бо це є закріплення території через культурну експансію. Ніхто особливо не заважає нам зараз фінансувати українські, хоча б недільні, школи в Ставропольському краї.

І останнє запитання до пана Вовкуна. Чому Першого національного телеканалу нема через супутникову антенну, чи, так звану, польську антенну за п’ ять кілометрів від Києва, де я живу, тоді як Інтер, «1плюс1», і багато інших ідуть прекрасно? Хто про це догляне, коли у вас знайдеться час за сварками?

Єдине, що зараз об’єднує Україну – Схід і Захід, це вміння розкрадати держбюджет.

Василь Рубан, письменник

На фото: шовініст Алєксандр Дуґін в "етері".