Роман Кухарук: «Література – моє покликання. Політика – мій обов’язок»

Письменник Роман Кухарук дебютував у публічній політиці книжкою есеїв «Безрадісна політика». Зараз він є головою правління Українського клубу – єдиного демократичного і якісного експертного майданчика в Україні. Він також є головою секретаріяту Громадської Конституційної Ради – вагомого механізму українців у сучасному конституційному процесі. Не диво, що молодим політиком зацікавилася одна з провідних українських газет у США. Маємо надію, же це інтерв’ю буде цікавим і читачам в Україні.

Пане Романе, Ви є успішним письменником, публіцистом і журналістом, окрім того Ви очолюєте «Літературний форум», отож певно не в одного читача виникає питання: як Вам вдається успішно реалізовуватися у всіх поставлених цілях та завданнях?

Є покликання і є обов’язок. Література – моє покликання. Але не мій обов’язок. Багато хто з літературних «тусовок» сего не розуміє. І дарма. Я розчарований в літературному менеджменті, тому іду в політику. Все літературне менеджерування триватиме у рямцях сайту і видавництва. А я іду в політику, пишу і видаю свої нові твори. Тільки тепер Україна і світ зможуть відкрити такого письмака і політика, як Роман Кухарук.

Ви очолювали не одне джерело пов’язане із свободою слова і думки…Що є, на Ваш погляд, поняттям «українська журналістика» - наскільки журналістика об’ єктивна сьогодні?

Українська журналістика сьогодні непрофесійна, бо витіснена на марґінес журналістика творча. Процвітає тотальна джинса, безсовісність, продаж за гроші українських цінностей. Відсутня дієва медіа-профспілка, яка б захищала інтереси журналістів. Як не дивно, інтереси журналістів захищає в Україні тільки Український клуб – ми видали «Презерватив для журналіста», де мовиться про забезпечення нормальної роботи журналіста при наймі на працю, а також виклад кругляка на тему «Прес-служба чи дозвільна система». В журналістському середовищі в Україні відсутні поняття професійної честі і гідності, солідарності і творчості.

Основна формула журналізму в США це: «Об’єктивність + акуратність + правдивість = зміст», чи існує загальноприйнята формула в українській журналістиці – яка?

Основне гасло української журналістики – г(р)оші не пахнуть. Але журналісти смердять. На жаль.

Чи вдається український журналіст до виставлення, так званих, «рамок» - навішування ярликів на події, постаті, ситуації?

Безперечно. Допоки журналіст молиться на г(р)оші і залежить від громадськості, яку представляють скоробагатьки неукраїнського переважно походження, допоти й буде така ситуація в країні.

Наскільки високо розвинута культура Засобів Масової Комунікації в Україні? Які, на В ашу думку, переваги та недоліки такого спілкування?

У нас панує низька культура Росії і Заходу. Україна – як зливний бачок для тих а інших духовних помиїв. Свобода без культури свободи – це духовне пекло.

Чого недостатньо українському радіо, телебаченню, газетам?

Людяности і українськости. Нацмени заправляють бал і ненавидять все українське. А міти про їх силу приневолюють українців до ментальної і духовної зради.

Наскільки, на Вашу думку, сучасна українська молодь інформаційно-свідома?

Українська молодь винесе Україну з вогню бездуховности на руках. Як писав клясик Кухарук:

Мені болить за тих паскуд,

Що вип’ють тріло і сиклини,

Щоб виригати тим, що йдуть

За ними.

Ми йдем по трупах і кістках,

У крові мови миєм ноги,

Несемо правду на руках,

Коли уже нема дороги.

Коли лиш вітер і сади

Як нескалічена свобода.

Ми п’ємо кров, коли води

Нема в народу.

Ми п’ємо кров свою. Свою

Ми пісню у крові намочим,

Щоб була хата на краю

Не біла, а така як хочем.

Написано давно. Але не перестає бути актуальним. Це кредо мого покоління – а саме моє покоління зараз відповідальне за все, що є і буде в Україні. Ми взяли тяжкий тягар і вогонь української справи у попередників і мусимо передати іншим поколінням далі у надійні міцні українські руки. Я зараз видав книжку «Безрадісна політика», що стала моїм дебютом у великій публічній політиці. Мене питають – навіщо іти з комфортного літературного менеджменту на непевні дороги і яри брудної політики? Я відповідаю так – своїх дітей я виховую в українському дусі і на українських цінностях. І я дуже б не хотів, щоб через тридцять років мені діти сказали – тату, дурню старий, а нащо ти нас виховував так в космополітичному світі, де ми мусимо пропасти? Українські цінності є і будуть основою українського суспільства і української держави. Це принципово.

Яка філософія «Літературного форуму»? Які основні напрямки в діяльності?

Відчуй красу і силу слова – це наше гасло. Основа діяльності – українські цінності і українська людина.

Поясніть, будь ласка, Вашу тезу: «Письменник – основа культури»…

Я пояснив це у відповідній статті. Сапієнті сат.

Ви написали близько десятка книжок для дітей. Чому вирішили писати для дітей: чи відчуваєте до того покликання, а чи є певна потреба?

Після нас залишаються діти і книги для дітей. Я в душі дитина, маю дитинячу логіку і талант дитячого письменника. Так розпорядився Господь.

Який, на Вашу думку, має бути герой дитячої книги?

Живий, справжній, правдивий, український.

Які сучасні риси письменник має підносити, як взірець, для дітей?

Бути чесним перед собою і перед читачем. Коли в 2000 році президія радянських письменників виключала мене з НСПУ, я їм сказав – я виріс на ваших книжках. В них ви вчили мене не красти, не брехати і не зраджувати. Сьогодні ви відрікаєтесь від своїх ідеалів, бо ви крадете, брешете і зраджуєте. Час розсудить. А в Бога найвища справедливість.

Пишучи для малечі, кожен має розуміти дитячу психологію як таку, чи погоджуєтеся Ви, чи вважаєте, що можна написати дитячу книгу без усвідомлення дитячої психології?

Це неможливо. Треба бути самому трохи дитиною. Ну і мати живих дітей не завадить – бо це колосальна самореалізація і колосальний життєвий досвід. Дякую Богові, що він дав мені мудру, гарну, розумну жінку, матір моїх дітей – і красивих, мудрих, талановитих дітей. Без них моє життя неповне, а щастя – неможливе.

Який стан сучасної української художньої літератури для дітей сьогодні? Чим Ви, як письменник, задоволений і чим невдоволений?

Дуже класно. Все просто супер.

Чи є справжні критики дитячої літератури в Україні? І яке, на Вашу думку, завдання для критика дитячої літератури, будь-то проза чи поезія?

В нас є три критики в Україні – Баран, Дігай і Кухарук. І один графоман від критики – ІБТ. Останній ще й войовничо меркантильний, бо бере за свою графоманію гроші. Маю низку книжок критики, що вийдуть протягом 2008 року. Особливо вартує уваги читача книжка «Чужі шедеври», де досягнення сучасної української літератури вписуються у світовий контекст. У мене в книжці сусідують такі письменники, як Фоєр і Чех, Нормінтон і Вольвач, Дібдін і Куликова, Фоґель і Соколян, Масловська і Денисенко тощо.

Я зустрічала багато гарних відзивів про Вашу книгу для дітей «Пригоди Котамури». Розкажіть, який основний задум книги. Що передувало написанню саме цієї казки? Хто є героями казки? Звідкіля черпали сюжет?

Я готую зараз нове видання роману з 25-рецензіями. Картина феноменальна. Тому без особливих зараз коментарів. Бог диктує, а я тільки записую.

Які течії в поезії молоді домінують сьогодні, адже Ви постійно організовуєте поетичні зустрічі та читання?

Поетів багато і вони ріжні. Я лиш не люблю україножерних поетів, які обкидають лайном свою країну і свою націю заради поїздки на шару за кордон чи похвали ворога.

Сьогодні все частіше зустрічається форма білого віршу, а деякі молоді поети пишуть тільки верлібри. Як Ви, як поет, гадаєте чи це плюс чи мінус сучасної поетики?

У мистецтві панує закон єдности форми і змісту. Більше нічого.

Ви захоплюєтеся мистецтвом. Хто є Вашим улюбленим українським художником?

Дякую Господові щодня за те, що не дальтонік і маю щастя розуміти малярство і так само дякую Господові за те, що не позбавлений музичного слуху . День без малярства чи без музики – втрачений для мене день.

Чи часто відвідуєте сучасні мистецькі заходи, галереї, музеї?

При першій же нагоді. Останнє враження – персональна виставка Гарбуза.

Про що мріє, Роман Кухарук, як письменник, публіцист і журналіст?

Слово мрія увів до літературної мови Михайло Старицький, за що йому величезна дяка. Але мрія, це те, що ніколи не збудеться. Мрію полетіти в космос.

Що Вам, як письменнику, необхідно для натхнення?

Нові враження безвідносно до джерела.

Які творчі плани плекаєте на майбутнє? Що нам чекати від Вас, як від поета та письменника? І що чекати від «Літературного Форуму»?

Літфорум світить нові зірки. Зараз видаю 20 своїх книжок і працюю над наступними.

Що побажаєте українцям, що проживають за кордоном?

Повернутися в Україну володарями своєї землі. Земля і кров – це вічне.

Розмову провела Оксана Лущевська