Треба називати своїм іменем те, що є лайном, а точніше колабораціонізмом.

Більшість із сучасних так званих письменників є прямими спадкоємцями окупаційного соцреалізму, передовсім його ідеологічно-етичної та прикладної функції: пристосуванство до аморальності і нелюдяності нав’язуваних капіталістично-корпораційним дискурсом людських стосунків, псевдоестетизація формального виправдання режиму (легітимізація інструментарію "оболваніванія" людини та технології облудливого самопіару). Тобто пропоноване нам брехливе псевдоестетичне забезпечення "разводіл", як раніше "правільного курса партіі", є спробою узаконення знущання з людськості.

Але є один плюс – подібне лайно швидко розкладається, або ж одне одного їсть, зрештою, звільнюючи простір для творів, що зберігають естетичну вартість. Один блазень "із молодих" якось казав, що поети Київської школи для нього мало відомі, однак він уже перегнив, а твори цих авторів зберігають до цих пір естетичну вартість (до речі, наприклад, безслідно перегнили і твори тогочасних сучасників Київської школи, а ці "сучасники" були розпіареними ну просто гіпер-пупер-стар)...

Щодо сучасної літератури і поезії… Зокрема, в нашій так званій сучасній поезії добіса саморозпіарених нездар, котрим хочеться лише циркової сцени. І це деякі американізовані "долярово-охуївші" кретини хочуть показати як літературу, однак література це не ідеологічно-рекламний піар ґрьобаного суспільства споживання, вона завжди є, була і буде мистецтвом...

Мистецтвом вільним і незаангажованим...

Тому майже всіх клоунів, яких подають як суч.літ, ви не знайдете в літературі навіть за 20 років...

Це щодо слемів, презентацій, хуяцій і т. д., фінкельштейнів, смолоскипів і всякої маркузівської гидоти.

Давайте частіше їм говорити про те, що вони плавають на поверхні, бо не тонуть.

Андрій Підпалий, поет