Шовіністичні кола час від часу в пресі зачіпають тему українських русинів, намагаючись спекулювати на цьому штучному питанні та роздувати надуману проблему. Так звані політичні русини в Україні і поза нею белькочуть про те, що «гуцули, бойки, лемки та інші етнографічні групи є складовими русинського народу». Водночас ані гуцули, ані бойки, ані лемки не виступають за визнання своїх етнографічних груп окремими націями, а коли довідаються про те, що вони входять до «нації русинів», мабуть, довго сміятимуться.
Після ж визнання Косова незалежною республікою, певно, місцеві активісти різного ґатунку почали розпалювати сепаратистські настрої на Закарпатті. Якщо про Осетію Росія заявила відверто, мовляв, захищатимемо росіян в Осетії, то в Україні боротьба точиться наразі тихо, градус напруги підігрівається зсередини.
Ще в 2007 році, коли Черномирдін відвідав Ужгород, усіх зацікавив факт його зустрічі з політичними русинами. Чому серед усіх неросійських організацій Черномирдін обрав саме русинську? Хоча в одному з академічних довідників, який був виданий у Москві, русини трактуються як субетнос російської нації. Немає меж цинізму. Дивує тільки пасивність української політичної еліти. Адже недопустимо претендувати на цілісність України з тим, що наче русини – то є окрема нація. Крім русинів на Закарпатті живуть і представники багатьох національностей, проте всі вони громадяни України.
Яскравий приклад Греції ілюструє боротьбу за власну державу і власну цілісність. Греція публічно попередила партнерів по НАТО, що накладе вето на вступ Македонії до альянсу, доки та не змінить назву. Перспективи вступу трьох нових країн до НАТО здавалися безхмарними. Кандидатури Албанії, Македонії та Хорватії були визнані такими, що відповідають вимогам військового блоку. Порядок денний Бухарестського самміту передбачав затвердження нових членів. Узгоджувалися останні деталі, коли ситуація несподівано ускладнилася.
Ще з початку 1990-х Греція наполягає на тому, що назва ”Македонія” може використовуватися лише її північною провінцією. Інакше в сусідів рано чи пізно сформуються територіальні претензії, які греки хотіли б упередити. Нині міністр оборони Македонії Лазар Єленовскі терміново об’їздить із робочими візитами західноєвропейські столиці.
Для греків випадок із Македонією не лише боротьба в ім’я престижу власної культурно-історичної спадщини. Це також певне випробування впливу на Балканах, змагання за роль регіонального лідера. Греція захищає власне право на монополію щодо назви ”Македонія” всіма наявними в сучасному політичному арсеналі методами. І хоча давня імперія Олександра Македонського не має жодного зв’язку із сьогоднішніми проблемами міжнародної безпеки, члени НАТО ухвалюють рішення про вступ нових членів лише одноголосно. Це означає, що маленька Македонія, хоча і виконала всі умови по суспільній та військовій реформі, муситиме найшвидше відкласти свій вступ.
Звичайні громадяни, які вважають себе не українцями, а русинами, навряд чи спромоглися б робити гучні заяви із претензіями на власну державу, якби в них не було серйозної підтримки. Звідки коріння таких настроїв? Для чого робляться сепаратистські заклики? Росії не потрібна сильна Україна. Звідси і всі оті надумані проблеми – утискання російської мови, ущемлення прав російськомовних громадян, претензії на те, що Севастополь – російське місто. А тепер вже взялись і за Західну Україну. Адже самі по собі русини дуже мирні люди. Якщо в них є велике бажання зберегти власну культуру, власну ідентичність, ніхто ж цього не забороняє. Це все є культурна спадщина України, де споконвіку оселялися та співмешкали різні племена. Отже, у випадку з русинами дивує та насторожує небажання української влади попереджувати такі грубі втручання з боку проімперських сил. І ці антиукраїнські сили за своєю географією охоплюють не лише Росію.
Нагадаємо, що ідея нового русинського народу визріла в Угорщині. Там професори-русини ще на початку 20 століття витворили міф про закарпатських русинів, як окремий народ, вірний угорській короні і далекий від галицьких русинів та східних українців. Цей міф повторюється і сьогодні з посиланням на авторитети угорських шовіністів. Проте автохтонних русинів та українців в Угорщині немає, це переважно новітня еміграція із Закарпаття та України. Ніні Угорщина претендує на Закарпаття, якщо не у повному обсязі, то бодай на ту частину, яка була віддана їй у 1938 році за Віденським арбітражем. Політичні русини в Угорщині при потуранні місцевої влади провокують конфронтацію між місцевим українським та угорським населенням, кидаючи у всьому тінь на Україну.
Імпонує політичне русинство і певним силам у Словаччині. Словацький уряд та Мінкультури Словаччини підтримують антиукраїнську діяльність «Русинської оброди». Великі здобутки української культури у Східній Словаччині, надбання красного письменництва, наукові досліди українознавчої проблематики мають нині тенденцію до згортання та занепаду. Проте, є у Словаччині здорові сили, які протистоять «Русинській оброді», сприяють активізації культурного життя українців-русинів. Це – «Союз українців-русинів Словаччини», «Координаційна рада організацій русинів-українців Словаччини».
В сусідній Польщі теж є сили, які підтримують політичне русинство та з великим упередженням ставляться до України, намагаючись створити з лемків новий народ та кодифікувати говір лемків, як окрему мову.
Термін «русини» є самоназвою (етнонімом) українського народу, що постав ще за часів Київської Русі. А сьогодні підкарпатські русини, називаючи себе окремим народом, і самі не знають, чого хочуть. Одна частина русинської спільноти виношувала плани відриву Закарпаття від України та приєднання до Угорщини; друга частина поглядала на Прагу, мріючи приєднатись до Чехії; третя – тужила за Москвою, бажаючи увійти на правах автономії до складу РФ. Отож, як бачимо, політичне русинство не має майбутнього. Нового народу такими методами не створиш. А от відірвані від свого коріння етнічні групи, проживаючи в різних державних організмах, будуть позбавлені допомоги та впливу своєї метрополії і неминуче загинуть. Народи, серед яких вони живуть, не будуть зацікавлені сприяти людям без роду та племені.
До ситуації навколо «політичного русинства» Україні все ж, варто поставитись серйозно, хоча б тому, що 22 держави визнали русинів окремою нацією. Українському МЗС слід було б відреагувати на такі відверті провокації. Ми не закликаємо починати економічні війни із сусідніми державами, але країни-сусіди повинні були б знати, що українська держава засуджує сепаратистські рухи на Закарпатті, заперечує наявність русинської нації і готова відстоювати це всіма дипломатичними методами, а в разі агресивної політики в цьому питанні готова вдатися до засобів економічних.
Катерина Забродоцька, "ПолітАрена"
