Безсумнівним є те, що після призначення пана Грищенка заступником секретаря РНБО і ще одного регіонала в члени, цей орган перетворився у орган Партії регіонів, яка програла на виборах і лідер блоку «Наша Україна –Народна Самооборона» пан президент Віктор Ющенко перейшов у табір регіоналів. Цей простий хід пана Ющенка передбачає в подальшому провести через РНБО постанову про недієздатність уряду Юлії Тимошенко, внаслідок чого він матиме можливість видати указ про відставку уряду, таким чином вибивши ґрунт з-під В. Кириленка і А. Яценюка, на яких тримається коаліція.
І тут В’ячеславу Кириленку треба задуматись, чи він і його партія є пропрезидентською силою (а цю лафу Балога вже віддав Крілю), чи він є самодостатнім лідером, який виставить свою кандидатуру на наступних президентських виборах. Бувають у житті такі хвилини, коли щось треба вирішувати самому, зваживши, скільки раз тебе підставив твій патрон. Не вдаючись до аналізу численних указів Президента, спрямованих на розбалансування уряду, ми попросили б пана В. Кириленка публічно проаналізувати мотиви подання на ВР пропозиції про звільнення з посади члена Центральної виборчої комісії від БЮТ пані Чорної, щоб зрозуміти, що Кабмін реагує не на заяви з Секретаріату, а на конкретні дії, на щоденне видання указів президента з призупинення постанов уряду. І тут я мушу зізнатися, що будучи гарячим прихильником президентської форми правління, адже нікому не секрет, що мені притаманні праві погляди, я приходжу до висновку, що президент Віктор Ющенко повністю дискредитував цю політичну схему. Навіть звертаючись до противного мені правління Леоніда Кучми, я не пригадую, щоб президент Кучма призупиняв чи зупиняв урядові постанови.
Переходячи в табір Партії регіонів, Ющенко хоче відсікти шлях Юлії Тимошенко, аби вона разом з регіоналами не урізала у ВР повноважень президента, створивши у ВР комісію зі змін до Конституції і пану президенту є зовсім недоречними зусилля уряду стабілізувати економічну ситуацію, яка похитнулась якраз внаслідок боротьби президента за владу з попередньою коаліцією. Тобто в цьому епізоді української політики Ющенку є зовсім байдужа доля пересічних українців. Повторний термін президентства його цікавить більше, ніж добробут народу. Так само просто він твердить, що проти перевиборів голови Київради в два тури, аби у цих виборах не перемогла Юлія Тимошенко і не посилилась.
Треба сказати, що десь назріває оскома від цієї боротьби – Ющенко-Юля, Юля-Ющенко і хочеться когось третього, але не Януковича. Може, хай би вибори в Києві виграв Віталій Кличко, а потім виставив свою кандидатуру на посаду президента і виграв. А що, там в Європі-Америці теж жорстока, але пристойніша з виду боротьба, там його рідного брата перед боєм отруїли, але не так жорстоко як Ющенка, і зараз лише Віталій подає і не випускає з рук воду для Володимира, коли в того в бою пересихає горло. Тобто Віталію знайомі всі ці підлі «правила гри» і він вийшов з них, зберігши лице.
Днями Савік Шустер закінчує свій проект „Великі Українці” і треба буде в Києві, в центрі, ставити пам”ятник Степану Бандері - бронзовий і високий, не такий миршавий як «воздвигли» В’ячеславу Чорноволу. І хоча Савік Шустер на початку хотів увести в першу десятку свого одноплемінника Бланка-Леніна, а за ним ще й Троцького, його трохи присоромили, і виходить на те, що зараз український народ вже втомився від української демократії і прагне сильної руки.
Питання в тому, що робити зараз – коли Ющенку хочеться потрапити в президенти з програної ситуації, і це його хотіння обертається злиднями для власного народу. Трагедія в тому, що ні тоді Кучмі, ні зараз Ющенку не потрібний стабільний уряд, а без стабільного уряду немає добробуту і ми, найбагатша за ресурсами країна, плентаємось у розряді „країн третього світу” через дикий капіталізм, якому теж не потрібний стабільний уряд. На шоу Шустера дискутувалося питання про те, чому саме Степан Бандера потрапив у десятку (а тепер вже й на перше місце) і мені сподобалась відповідь Корчинського, в тому сенсі, що Бандера був Прапором і зберіг його, Прапора, чистоту у надзвичайно важких умовах, чого, до речі, не вдалось самому Корчинському. Адже я пам’ятаю, як пан Корчинський у якомусь епізоді нашої революції, вишикував півколом унсовців на Майдані в камуфляжах... і потім бажання легкого хліба погнало його на співпрацю з Медведчуком.
Так-от, нашим чільним політикам, ідучи на роботу, треба пильно дивитись у дзеркало, чи часом не втрачене лице. Феномен нашої дійсності в тому, що втрата совісті в політичній боротьбі за жирний шмат коштом народу через недовгий час трансформується у фізичну ваду: перекривлений рот. Показовим у цьому плані є трансформації лиця пана Литвина. Гарний з лиця, він після проходження через службу в Кучми зараз має скошений рот, така ж доля спіткала Гавриша, Лавриновича, Задорожнього, Єханурова і зараз настигає дуже колись симпатичну Марину Ставнійчук. Я з жахом помічаю, як рот її перекособочується, коли вона змушена публічно виправдовувати неправі дії президента.
Але поки двоє вище названих кандидатів: В. Кириленко і В. Кличко не озвучили таких своїх амбіцій, наші погляди звернені в бік Юлії Тимошенко, і треба думати у неї вже заготоване звернення до українського народу, де ґрунтовно і обґрунтовано перераховані всі дії президента – лідера союзної їй фракції у ВР, спрямовані на розвал коаліції, або її політтехнологи даремно їдять хліб. Заплющувати очі, що нічого не відбувається, нема сенсу. Треба затверджена програма уряду, як гарантія його життєздатності і треба імперативний мандат, а тоді – закон про Кабмін, і хай В.Кириленко і А. Яценюк скажуть це публічно, і публічно за це борються. Я вам підкажу, як це зробити. На погоджувальній раді фракцій коаліції запитати у В’ячеслава Кириленка: „Скільки ти даєш голосів за імперативний мандат і чи підпише цей закон Президент, якщо ти пропрезидентська партія”? Зробити просте додавання до числа фракції БЮТ і щоб було 226, а якщо цього нема, то не обдурювати одне одного і нас в тому числі і закликати народ на Майдан. В команді Ющенка на вас чекає політична смерть.
Не треба великої фантазії, що задумане Росією і олігархами з Ющенком разом повторне повалення уряду Юлії Тимошенко призведе до ще більшого зубожіння українського народу, а за спиною Президента ми бачимо людей лише з перекривленими від втрати совісті ротами і там нема з кого формувати урядову команду. Треба визнати, що і вороги і друзі бачать у Тимошенко сильного вольового лідера, вона тримає удар і форму. Команда у неї не бездоганна, але краща на нашому полі ще не вродила.
Отож, бережіть лице, хто ще не втратив, воно ще вам пригодиться.
Василь Рубан, письменник
