”Доки не візьмемо власний кіноринок у свої руки, ніхто не буде робити з нас культурних глядачів, — вважає Богдан Батрух, 50 років, засновник першої в Україні мережі комерційних кінотеатрів ”Кінопалац”. — Щоб ми самі могли вибирати, яке американське, польське, англійське, іспанське чи французьке кіно дивитися. А не задовольнятися тими фільмами, що нам продала Москва”.

Компанія ”B&H”, генеральним директором якої він є, представляє в Україні права кількох голлівудських студій. Богдан Батрух походить із Польщі, за освітою — драматург. Розмовляємо в його київському офісі на вул. Інститутській, 1.

— В Україну я перебрався, коли ще не було законів про піратство, — згадує. — Працював консультантом із авторських прав для Американської кіноасоціації. Коли 1995-го Верховна Рада ухвалила закон й американці почали давати свої картини, кіноринок тут майже не існував. Його оборот тоді становив 500 тисяч доларів на рік. 1998-го ми взялися відроджувати кінотеатри, збудували ”Кінопалац”. Нині кіношний бізнес в Україні вже непогано почувається. Ми відродили прокат, і тепер так само зможемо відродити й українську кіноіндустрію.

За допомогою Голлівуда хочете відновити українське кіно?

— Так. Бо, по-перше, там продукують хороші фільми. А по-друге — наприклад, для показу стрічки у Франції дублюють її французькою. Так само в інших країнах. Американці дають на це мінімум 50 тисяч доларів на одну картину. У Росії це сприяло розвитку власної кіноіндустрії.

Уявімо собі: в Україні 250 американських фільмів виходять на екрани кінотеатрів російською. І коли хтось знімає один-два українською — вони губляться. Якщо ж буде навпаки, то вітчизняні фільми потраплятимуть у природне середовище. Тож за допомогою дубляжу голлівудських стрічок україномовне середовище в кінотеатрах стане природним.

У переважно російськомовному Дніпропетровську був випадок, коли глядачі демонстративно пішли з кінотеатру через український дубляж.

— У моїй практиці було інакше. Телефонує якось директор луганського кінотеатру й дивується: вони попереджали відвідувачів, що фільм українською, а ті все одно йдуть на сеанси. Це політики вважають, що Україна поділена на дві половини. Наша статистика свідчить: це не так. Для аналізу беремо російські фільми й порівнюємо, як на них глядач іде у нас і як у Росії. Так само зіставляємо відвідування продубльованих українською голлівудських стрічок і той самий показник у сусідній країні. Висновок: українці ходять передусім на україномовний Голлівуд. За останні три місяці 2007 року касовий збір у нас становив 66 222 770 гривень. За перші три 2008-го, коли почав діяти закон про обов’язкове дублювання фільмів державною мовою, — 77 717598.

Глядачі часто нарікають не так на мову дубляжу, як на його якість.

— Така проблема справді виникла в лютому. Деякі компанії навмисне робили його низького рівня, щоб була кричуща різниця з російськомовними версіями. І на якийсь час це відлякувало публіку. Такого примітиву, як із ”Рембо-4” або ”Астеріксом”, більше не слід допускати. Думаю, десь у серпні українська мова в кінотеатрах уже нікого не шокуватиме.

Щоб контролювати цей процес, треба мати свої студії дубляжу. Наша компанія вже побудувала таку, підготували перші фільми. За два місяці буде готова студія, на якій зводитимуть звук, бо раніше ми це робили в Лондоні. Повністю дублювати картину в Україні вдвічі дешевше, ніж замовляти роботу за кордоном. На одну стрічку витрачаємо до 80 тисяч доларів. Працюємо з перекладачами Олексою Негребецьким, Романом Дяченком, Федором Сідоруком. Допомагає думка: якщо не зробимо гарно, програємо росіянам. І результат є — ”Трансформери”, ”Шрек” у нас значно кращі вийшли.

Як заведено дублювати іноземні фільми в інших країнах?

— Знаю, що в Чехії та Словаччині була дискусія, якою мовою показувати зарубіжні картини. Нині в цих країнах дублюють тільки дитячі стрічки, ”дорослі” йдуть із субтитрами. Те саме в Прибалтиці. У Польщі один актор читає й жіночі, й чоловічі ролі. Усе залежить від звички глядачів.

Спочатку фільм крутять у Тулі, а потім віддають до України

Переважна більшість дистриб’юторських компаній в Україні — філіали російських. Вони переконують, що обов’язкове дублювання фільмів державною мовою зменшить репертуар наших кінотеатрів.
— Але він і так скорочений і вибірковий, — заперечує Андрій Халпахчі, 57 років, арт-директор кінофестивалю ”Молодість”. — У Москві щотижня відбувається 20 прем’єр, ми ж від сили маємо три. Росіяни самі вирішують, що їм економічно вигідно показувати в Україні, а що — ні. З великими потугами нам вдалося подивитися картину братів Коенів ”Старим тут не місце” — цьогорічного володаря ”Оскара”. ”Мої чорничні ночі” гонконгця Вонґа Кар Вая спочатку крутять у Тулі й Тюмені, а потім віддають до нашої країни. Тепер же ми зможемо купувати якісне світове кіно безпосередньо у виробника. Дублювання фільмів українською має посприяти тому, щоб наш прокатний ринок не був придатком російського й не залежав від його смаків.

Іван Столярчук