Тут зірок політики та сцени бачать частіше, ніж по телевізору. Життя мешканців карпатського села Поляниці змінилося після появи у ньому дорогого курорту. А ціна землі зросла у 400 разів. Селяни, які продають свої наділи, стають власниками чималих сум грошей. Знайти достойне застосування навіть кільком тисячам доларів для цих людей дуже непросто.

Священик на коні виїжджає зі святійшими тайнами до хворого сповідати. А гуцули в гуцульському, бачите - довкола на колінах. Не перед священиком. Перед святими дарами…

Священик змінив коня на Шкоду за 25 тисяч доларів. Це - пожертви церкві. Хоча на тлі прихожан отець Богдан виглядає скромно. Праворуч - його машина, а ліворуч - місцевого бізнесмена.

- Ще такої не було, "Хаммера" ще не було.

- А що, вже є?

- "Лендкрузер Тойота" - у вас?

- Так.

Бабуся, що на службу приїздить на джипі, тепер тут - не дивина. З гуцульських газд власники цих авт в одну мить перетворилися на земельних маґнатів. Ще 5 років тому хорошими грошима тут вважали 800 гривень допомоги на дитину. Тепер під сараями паркують мерседеси, але в половині хат досі нема туалету.

Софія Щерб’юк, голова сільради села Поляниці: "Хто по золоті групується, хто по машинах, хто - по обладнанню в хаті.

У нас такі машини, як "Жигулі", ніхто вже і не купляє. "Мітсубісі", і я навіть не знаю, як називаються. 100 тисяч доларів, 80 тисяч".

Ця жінка – сільський голова села Поляниці. Вважає, що зараз село витримує випробування грошима. Пані Софія і сама продала трохи своєї землі. Гроші вклала у дітей. Тепер поруч з її старою хатою - новенькі будинки синів.

Софія Щерб’юк, голова сільради села Поляниці: "Оце моє, рідне – ми з чоловіком своїм мозолем побудували. А то там – трошки відчужили і побудували хлопцям.

Надмірна кількість грошей – вона нас не те, щоб розпорошила, а так – ніби погрупувала в такі, знаєте, групки людей. До того ми були одна єдина сім'я".

Золота жила була просто під ногами. Та помітили її кілька років тому. З появою он того підйомника. За цей час вартість такого клаптику землі на цій горі зросла з 50-ти доларів до 20 тисяч!

Земля дорожчає автоматично, щойно в горах з’являється нова канатка. Це один з найдорожчих в Україні курортів – Буковель. З видом на дорогі готельні корпуси живуть місцеві мільйонери – Петро з Євдокією. Одна сотка землі, де вони пасуть курчат, тепер коштує 30 тисяч доларів. В оточенні новеньких палаців їхня хата виглядає майже дико. Та в 45-річної Євдокії одна турбота: через появу курорту їй ніде пасти корів.

Євдокія Кабалюк, власниця землі: "Пустиш корову, а ці охранніки камінням кидають.

Там якусь таку травку сіють, що в мене три корови за 1 годину пішло".

Чотири роки тому вони продали перших 40 соток. За 4 тисячі доларів. Це ціна невеличкого стада у 8 корів. Та люди кажуть, ті гроші ґазди пропили.

- Петро, випити любите?

- Люблю…

- Я не кажу, що я не п'ю. Але - навіщо воно мені нужно?

Про пропите багатство нагадує лише супутникова тарілка на сараї. Та і ця земля, на якій вони зараз мешкають, вже їм не належить. Вони її обміняли. На такі ж 30 соток, але в іншому місці. Там, де земля ще йде майже за безцінь.

Євдокія Кабалюк, власниця землі: "Тоді ми считали по сотих доларів". "По сто?" "Так, а зараз же воно тут 20 тисяч коштує!" "Ото ж. То скільки втратили?"

А цей чоловік вигідно вклав гроші. Коли в Поляницях почали будувати курорт, пан Юрій був сільським головою. Тепер він скінчив політичне життя. “Агентам впливу” показує свій готель.

- Номер зимою коштує від 350-ти гривень. Якщо взяти люкс номер - до 1000 гривень.

Рік тому його готель згорів. Кажуть, на землю чоловіка хтось накинув оком, сподіваючись, що господар продасть її за безцінь. Але пан Юрій цього не зробив. Прибутки в цьому місці такі, що він все відновив за декілька місяців. Але земельні питання чоловік вирішувати більше не хоче.

Юрій Соловчик, бізнесмен, колишній голова сільради: "Почалися земельні спори поміж родинами. Спори і, буває, йдеш ввечері і розбираєшся. А спробуй у родині опріділити - чия це земля".

- Шанс убить медведя.

За мільйон доларів - вдосталь тушонки, кислого молока, хліба та горілки. Пан Михайло не продавав свій гектар карпатської землі. Він відписав його чужим людям, а вони тепер доглядають старого.

Михайло, мільйонер на пенсії: "Вони мені голубчиків на рождєство зроблять, холодець зварять".

Туристичним бізнесом чоловік не займається - туристи пішли балувані. Хочуть всі зручності в хаті. А на це в карпатського мільйонера.. нема грошей.

- А вони хотять, щоб знаєте шо було?

- Що?

- Унутрєнній туалет, унутрення ванна. А у мене цього нема. У мене там ото во - сквозной туалет. А вода - ото там, у колодязі.

Софія Щерб’юк, голова сільради села Поляниці: "Артисти всі у нас бувають, хто є. Руслана і всі. Пугачової я не бачила тільки і Кіркорова".

Пані Софія говорить про ілюзорне життя на селі. Та це не все. Поляниці, в яких раніше автобус бачили раз на добу - майбутнє олімпійське містечко. Власники Буковеля мріють прийняти зимову Олімпіаду-2018.

Про амбітні плани та рецепт успіху ми хотіли розпитати безпосередньо керівника Буковелю. Але з "Агентів впливу" листом вимагали гарантій – про курорт казатимуть тільки позитивне. Потім нам і зовсім відмовили в інтерв’ю. Подейкують, Буковель, заради майбутнього розвитку, рубає забагато лісу.

Біля церкви в неділю - вся палітра місцевого розподілу грошей. Ті самі групи за інтересами, про які розповідала сільська голова. За церквою отець Богдан показує свою нову резиденцію. Тут буде 2 поверхи і багато кімнат.

Отець Богдан, настоятель церкви в селі Поляниці: "Вже 250 тисяч гривень ми витратили, а кошторис будови - 700 тисяч. І в ці гроші, напевно, що не вкладемося".

А всередині церкви священик демонструє обновки. Вони з’явилися, коли прихожани почали продавати землю.

Все це придбано за пожертви селян.

- Новий іконостас. Тому 5 років він коштував 10 тисяч доларів. Ми заплатили по 2,5 тисячі доларів за кожен пристіл. Світильник один коштує 800 доларів, у Тернополі. Ціни дуже дорогі".

Навіть проповіді в церкві села Поляниці - про гроші. Отець Богдан просить, аби люди не купували дорогих машин.

– Якщо продав – людина починає високо злітати, забуває, що це все тимчасово.

Софія Щерб’юк, голова сільради села Поляниці: "Такий ажіотаж мав би бути 2008 і, якщо Господь дасть, 2009. А потім – фініто. Землі розпродані, і ми почнем опускатися. Може, не опустимось до того рівня, що були, але до серединки певної ми повинні дійти".

Тетяна Шуліка