Під враженням від Даргінського походу Тарас Шевченко 1845 року написав свою знамениту поему «Кавказ». В тому поході, відомий факт, загинув близький приятель поета Яків де Бальмен, який 1844 року разом із художником Башиловим переписав польською транскрипцією та ілюстрував збірку «Вірші Т. Шевченка».
Отже, влітку 1845 року царський уряд захопив резиденцію Шаміля Дарго, але під час відступу експедиційний корпус був розбитий. Російське військо втратило трьох генералів, 141 офіцера, і понад 2800 солдат убитими.
Поет Афанасьєв-Чужбинський, що тоді щойно повернувся з Кавказу, і принагідно розповів Шевченкові про свої враження від кавказької війни, поглибив у Шевченка натхнення, викликане від поразки окупаційних військ.
З хрестоматійного курсу, певно, багато хто із сучасних школярів знають, що в «Кавказі» поет викриває облудність і лицемір’я окупантів, що намагаються прикрити свої справжні розбійницькі цілі, свій імперіалізм і колоніалізм гаслами визволення, місією «християнського просвіщення» відсталих народів і т. д.
З огляду на свіжі грузинські події нагадаємо українській публіці про існування потужної п’ятої колони в Україні, представники якої ідеологічно, культурно й морально намагаються вибити ґрунт з-під ніг національного самоусвідомлення.
Відверті шовіністи мають прикриття «глобалізаційних лібералів», які декілька років тому почали кампанію з дискредитації Шевченка, нав’язуючи під виглядом нових паролів до текстів Кобзаря конформістичний світогляд постіндустріального споживацького суспільства.
Задумайтесь сьогодні, коли Росія може розтоптати Грузію, над тим, що кілька років тому наші нібито українські нібито інтеліґенти пропонували змінити парадиґму вивчання творів Шевченка в школі. І все це буцімто тільки через турботу про психічне здоров’я школярів, яких можуть травмувати тексти Тараса.
Забрати в людей Шевченка – означає забрати метафору національної революції. Забрати зі шкільної системи Шевченка або ж каструвати його на догоду «лібералам» – означає свідомо відмовитися від самостійного мислення, високих мистецьких категорій та історичної правди.
Спочатку – пустити їх до себе в душі. А потім – їхні танки на наші вулиці.
Костянтин Коверзнєв
