Радянсько-німецьке співробітництво відігравало винятково важливу роль у становленні німецької військової машини та її перших перемогах. Політичне рішення про військово-технічне співробітництво між Німеччиною і Радянською Росією було прийнято ще 1922 р., коли 16 квітня в Рапалло був укладений договір. Ним встановлювалися дипломатичні відносини між двома країнами, знімалися претензії за результатами Першої світової війни. Раппальський договір не мав ніяких таємних домовленостей про військовий союз, однак його 5-та стаття надавала можливість укладати додаткові угоди військово-технічного характеру. Відповідний протокол про наміри був підписаний у Берліні 29 липня 1922 р. генерал-майором генерального штабу рейхсвера Хассе та членом РВР Росії Розенгольцом. Оскільки військово-технічне співробітництво між Москвою та Берліном протирічило умовам Версальського мирного договору, то відповідні радянсько-німецькі угоди були секретними. Адже Німеччині заборонялося мати і розвивати танкову техніку, військову авіацію, підводний флот, хімічну зброю, важку артилерію та багато іншого. Водночас німецький генералітет, розуміючи небезпеку у відставанні в цих галузях, звернув свою увагу до східного партнера.

На території СРСР німцями було створено низку військових об'єктів навчально-дослідного типу: авіаційний центр у Ліпецьку, хімічну школу у Саратові, танкову школу "Кама" і танкодром у Казані. Німці посідали в них штатні посади начальників, викладачів, завідуючих, майстрів, інженерів, інструкторів. Це визначалося в договорах з радянською стороною. Радянський персонал повністю оплачувався німцями.

Техніку, навчальні засоби і посібники завозили з Німеччини таємно. Оплату електроенергії, палива, комунальних послуг в СРСР також забезпечувала Німеччина. З боку СРСР надавалася територія та споруди під полігони й учбові об'єкти, забезпечувалася таємність процесу.

Німецькі школи на території СРСР займалися підготовкою командирів майбутніх Люфтваффе, Панцерваффе та спеціалістів з ведення хімічної війни. Ці школи хоча й знаходилися в СРСР, але підпорядковувалися своїм управлінням штабу Рейхсверу. Звідти до СРСР приїжджали німецькі інспектори. Вони ж відвідували радянські війська, спостерігали за маневрами. Наприклад, серед них були німці, імена котрих потім будуть нервувати радянських керівників. Гейнц Гудеріан інспектував школу в Казані, наглядаючи за підготовкою командирів своїх майбутніх танкових військ (на той час в Німеччині вони ховалися під назвою автомобільних). Пройде десять років, і Гудеріан буде командувати танковою групою, що оточуватиме радянські війська під Мінськом, Смоленськом, Вязьмою, штурмуватиме Тулу. Сам Гудеріан зробить зупинку в своєму прориві на Москву в маєтку Льва Толстого в Ясній Поляні, розташувавши свій штаб в будинку великого російського письменника. Вихованці Казанської танкової школи "Кама" будуть командувати танковими частинами в його наступі на Москву.

Відвідали СРСР в межах військового співробітництва й інші німецькі офіцери, які потім додадуть клопоту і головного болю Москві: Модель, Горн, Крузе, Файге, Браухич, Кейтель, Манштейн, Кречмер та інші. З кожним цим ім'ям в СРСР будуть пов'язувати трагедії, поразки і великі втрати. Модель виявився талановитим тактиком, неодноразово завдаючи поразок радянським, британським і американським військам. Фельдмаршала Кейтеля стратять за вироком Нюрнберзького трибуналу як воєнного злочинця. Манштейн буде улюбленим стратегом Гітлера. Він розтрощив Кримський фронт у 1942-му, загнавши масу військ до аджимушкайських каменоломень. Він захопив штурмом Севастополь, скинувши 100-тисячну армію до Чорного моря (партійна номенклатура і генерали ледве втекли з міста на літаках і підводних човнах, покинувши війська напризволяще). Він буде командувати німецьким наступом у 1943 на Курськ (до речі, там же відзначиться і Модель). Цей перелік можна продовжувати, пригадавши імена німецьких пілотів, які "ставали на крило" і розробляли тактику повітряної війни в Ліпецьку.

Окремо згадаємо "працю" в СРСР німецького хімічного центру. Договір про проведення спільних аерохімічних дослідів уклали 21 серпня 1926 р. СРСР забезпечував умови для проведення таємних дослідів, а німці забезпечували технічний і науковий бік справи. Вони ж керували дослідами. Практичну роботу розпочали вже наприкінці вересня 1926 р., коли під Москвою, на полігоні "Підосінки" провели понад 40 польотів. З літаків виливали рідину, що відтворювала дію іприту - хімічної зброї, відомої всьому світу з Першої світової війни. В 1927 р. закінчилося будівництво хімічного полігону "Томка" біля ст. Причернавська поряд з містом Вольськом Саратовської области, після чого підготовку ведення хімічної війни в Європі перенесли туди. Відпрацьовувалися способи хімічної атаки, випробовувалися нові носії хімічної зброї та хімічні речовини, їхня дія на тварин, методи захисту від хімії.

Англо-американці відверто погрожували німцям засипати хімічною зброєю міста Німеччини, якщо Гітлер спробує скористатися своїми хімічним арсеналами. Наразі відомі тільки факти використання німцями диму для "викурювання" оточених радянських військовослужбовців (знали б вони, кому завдячувати своєю смертю!) на півдні України, а особливо у Криму. Там німецькі хіміки закачували дим до підвалів військових споруд (зокрема, 305-мм берегової батареї на північний схід від Севастополя), каменоломень Одеси і Керченського півострова, де ховалися партизани і оточені війська. Тоді дим удушив тисячі солдатів і цивільних громадян.

Після приходу Гітлера до влади Німеччина взяла курс на скасування Версальської мирної системи. Потреби в таємних об'єктах не стало, і німці згорнули свою присутність в СРСР. Все обладнання і всю техніку учбових центрів у Ліпецьку, Казані і Вольську подарували радянським товаришам. Завдяки цій базі в Ліпецьку була відкрита Вища льотно-тактична школа, яка існує і сьогодні як Ліпецький центр бойового застосування військово-повітряних сил Росії. В Казані німецька школа "Кама" перетворилася на Казанське танкове училище. "Томка" стала хімічним полігоном Червоної Армії (існує і нині).

Але на цьому альянс Німеччина - СРСР не закінчився. Протягом 1920-30-х рр. тривало військово-технічне співробітництво. СРСР закуповував у німців зразки обладнання, зброї і техніки, замовляв складні технічні комплекси (у 1933 р., німецька компанія "Дешимаг" розробила для СРСР проект підводного човна, що з 1936 р. будувався в СРСР під серією "С"). Радянські замовлення допомагали розвиватися німецькій танковій, авіаційній, електротехнічній, хімічній, суднобудівній промисловості військового призначення в найважчі для Німеччини часи, коли вона офіційно не мала права займатися подібними речами. Завдяки СРСР німці не втратили час, залишаючись на рівні кращих світових розробок, а з 1933 р. в короткі терміни створили новий Вермахт, нові Крігсмаріне, нові Люфтваффе начебто з нічого. Насправді ж в Німеччині була необхідна для цього база. І таємно існувала вона саме завдяки СРСР.

Не будемо забувати і про економічну співпрацю, яка давала Німеччині необхідну сировину, доки її армія воювала на Заході. За період з грудня 1939 до кінця травня 1941 рр. Німеччина отримала з СРСР: 1 тис. т нафтопродуктів, 1600 тис. т зерна, 111 тис. т бавовни, 36 тис. т макухи, 10 тис. т льону, 1,8 тис. т нікелю, 185 тис. т марганцевої руди, 23 тис. т хромової руди, 214 тис. т фосфатів, лісоматеріали. Крім того, постачалися метали, платина, хутро.

22 червня 1941 р., перед ранком, через прикордонний міст у Бресті з радянського боку на німецький відбув ешелон зерна, а через кілька хвилин з німецького берега вдарили артилерійські батареї та пішли танки Гудеріана. Загалом радянські поставки до Німеччини у квітні-червні 1941 р. - напередодні війни - склали 130,8 млн. марок. Одночасно великі поставки робив і Гітлер. В той час німецька промисловість працювала тільки на потреби Вермахту в майбутній війні з СРСР, а також на виконання економічних угод з СРСР. Але ж фюрер знав, що СРСР не встигне скористатися німецькими поставками, частину з яких танки Гудеріана наздогнали в дорозі. Тобто робили ніби для себе. А от про що думали в Москві? От що пише Й.Геббельс у своєму щоденнику (запис від 27 липня 1940 р.): "Росіяни поставляють нам навіть більше, ніж ми хочемо мати. Сталін не шкодує трудів, щоб сподобатися нам".

Чому ж це Сталін так хотів сподобатися німцям? Чому прагнув максимально подовжити альянс з Гітлером? Чого варті одні лише вислови тодішніх радянських керманичів. Ось з промови Молотова на V сесії Верховної Ради СРСР: "Не тільки безглуздо, а й злочинно вести таку війну, як війна за знищення гітлеризму, котра прикривається фальшивим прапором боротьби за "демократію". А ось Сталін: "Я знаю, как немецкий народ любит своего фюрера. Я хотел бы поэтому выпить за его здоровье". Це з його слів під час банкету з Ріббентропом 23 серпня 1939 р. на честь підписання радянсько-німецького пакту про ненапад і угоди "про дружбу і кордони". Другий тост Сталін тоді підняв за Гімлера.

Нехай спробують комуністи знайти подібні дії лідера ненависної їм ОУН С. Бандери, котрий просидів війну в німецькому концтаборі і більше ніколи не побачив України. Тому коли сучасні комуністи говорять про "альянс ОУН - СС", нехай розпочнуть з відповідальности своєї партії за зв'язки з нацистами, за становлення і розвиток Вермахту і початок Другої світової війни. Адже вони самі доклали зусиль для створення на власній території німецького військового катка, удар котрого СРСР відчув на собі влітку 1941 р. Частина ОУН на початку війни вірила німцям щодо можливості визволення України з-під сталінської влади, доки німці не продемонстрували свій "новий порядок" для України. А комуністи послідовно співпрацювали з німцями 20 передвоєнних років, готуючи війну за переділ Європи. І продовжували свій альянс з німцями, доки самі німці його не розірвали.

Крім того, потрібно зазначити, що УПА була створена в жовтні 1942 р., коли Україна була окупована німцями. І створювалася вона саме для боротьби з німецькою окупацією, що посилювала репресії проти українського народу. Свої перші бойові дії УПА розпочала проти німецьких військ. То чому ж комуністи люблять говорити, ніби УПА створювалася німцями для боротьби з Радянською Армією? Комуністи мовчать про справжніх зрадників і звинувачують УПА у зраді. Щоправда, не говорять, кого ж зрадила УПА? Радянської влади на Західній Україні не існувало. За 20 місяців після "золотого вересня" 1939 р. сталінізм так налаштував проти себе українське населення, що у червні 1941 р. відступ радянських військ тільки вітали. Гори трупів, що залишили після себе "вересневі визволителі", сотні тисяч депортованих до Сибіру краще за все свідчать про сутність сталінізму. Чого ж дивуватися, що при цьому вітали прихід німців? Адже про "новий порядок" Гітлера тоді ще не знали.

Комуністичні вожді завжди вміли приховати свої злочини та віртуозно перепокласти свою провину на інших. Під виглядом повстанців на Західній Україні діяло 356 спеціально створених провокаційних груп НКВС. Після розсекречення документів з архівів СБУ стало відомо про їхнє формування, склад і терор, який вони здійснювали проти мирного населення для дискредитації УПА. До речі, аналогічні провокаційні групи, що діяли під виглядом УПА, створювали і органи комуністичної влади Польщі. Документи про це були розсекречені наприкінці 1980-х - початку 1990-х років. Тоді ж були розсекречені документи про масові розстріли польських офіцерів. Десятки років комуністичні вожді приписували ці розстріли німецьким фашистам, так само, як і вину за розстріли у Биківні.

За що боролася УПА, знають усі, хто хоче про це знати - за незалежну Україну. "Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї", - це гасло бійців УПА. Тим часом солдатів радянських військ вели у бій з гаслом "За Советскую Родину! За Сталина!" СРСР сьогодні не існує. Історія винесла свій вирок Сталіну та його злочинам. То хто ж виявився правим - комуністи чи українські патріоти?

Іван Діяк