Минуло дев’ять років від того дня, як зник відомий український журналіст Георгій Гонгадзе. Для сучасної влади це ще одна дата, довкола якої можна попіаритися та вкотре пообіцяти, що справедливість буде відновлена. Для його недругів – ще одна можливість обговорити його персону. Тоді як для людей, які його знали, чи хоча б один раз спілкувалися з Георгієм у житті – це день пам’яті про неймовірну людину, яка вміла вірити, любила життя і знала, чого прагне досягти. Саме таким його пам’ятає один із найближчих друзів Коте Аланія, який поділився своїми спогадами із «Поглядом».

- Розкажіть, будь ласка, коли і за яких обставин ви познайомилися з Георгієм?

- Це сталося 1994 року в його день народження. Моя мама випадково з ним познайомилася і коли Гія почув, що в неї є син, запросив мене, абсолютно незнайому йому людину, до себе на тридцятиріччя. Пригадую, коли я прийшов до нього, там уже було близько тридцяти людей. А сам Гія вийшов зустрічати гостей у шортах. Ми ще жартували потім, що треба буде скинутися грошима і купити йому штани (сміється).

- Яке у вас склалося перше враження про уродинника?

- Ми дуже легко зійшлися в поглядах. Нам було дуже просто знайти спільну мову. Здавалося, що ми знайомі не перший день. Насправді Гія був дуже щирий у спілкуванні, тому з ним було цікаво і легко.

- Два роки Георгій провів в Афганістані. Чи розповідав він щось про те, що там бачив? Яке враження на нього справила війна?

- Участі безпосередньо в бойових діях, наскільки я знаю, він не брав. Про війну, як про кровопролиття чи щось у цьому ракурсі, практично не говорив. Навпаки, він розповідав якісь веселі воєнні пригоди. До речі, розповідати він справді умів: з емоціями, з захопленням. Особливо переймався воєнними діями в Грузії.

- Як ви думаєте, чому Георгій обрав Україну? Чому не залишився жити і працювати в Грузії?

- В Україну він приїхав продовжувати навчання. Та й мама його була українкою. Але як тільки в Грузії починалися революційні дії, він одразу пакував речі і їхав туди.

- Георгій був патріотом Грузії чи України?

- Його патріотизму вистачало і на Україну, і на Грузію. Він настільки щиро робив свою справу, настільки вірив у те, що може досягти поставленої мети… Це стосувалося як української держави, так і Батьківщини.

- Якою була його життєва мета? Можливо, ви, як його друг, знаєте його найзаповітніші мрії…

- У нього було дуже багато цілей і мрій. Назвати Георгія спокійною людиною взагалі неможливо. Ідеї, задуми в нього народжувалися практично кожної хвилини, на кожному кроці. Він міг прийти на прес-конференцію чи якусь іншу офіційну зустріч і повернути хід розмови чи обговорення в абсолютно інше русло непомітно для всіх присутніх. У нього постійно були неймовірні плани, інколи навіть абсурдні. Але сказати, якою була його центральна життєва мета, складно. Він просто прагнув змінити щось. І думаю, йому би це колись вдалося.

- Чи була людина, яка могла вплинути на його рішення? Дружина, мама… Чи Георгій був незаперечним лідером і всі рішення приймав самостійно?

- Якщо Гія чогось дуже хотів, відрадити його було практично неможливо. Він радився, але сам приймав рішення. Пригадую, колись Гія вирішив узяти собі собаку. Скільки я не намагався його відмовити, це було безрезультатно. Коли ми прийшли за цуценям, він розповів власникам неймовірну історію про свого тата, який колись мав собаку і ходив з нею на полювання, що мати чотириногого друга і гуляти з ним вулицями – це його заповітна мрія. Власники ірландського сетера побачили, що Гія готовий платити і захотіли за собаку 20 доларів. Гія таких грошей не мав і довелося мені купити йому сетера. Назвали ми його Гансом. Що цікаво, Ганс мав точно такий же спонтанний характер, як і його господар: це був абсолютно непередбачуваний пес (сміється).

- Чи часто Георгій дозволяв собі відпочинок? Де і як любив відпочивати?

- Відпочивати він любив і вмів. Здебільшого це були походи на природу.

- Риболовля?

- (Сміється) Рибалка з нього був цікавий. Якось він сказав мені, що любить риболовлю, - коли він у Тбілісі полюбив рибалити, я і до сьогодні не розумію, - і запропонував поїхати до його тестя на риболовлю. Ось поїхали ми з Гією та Миросею і взяли з собою Ганса. Тільки-но наблизилися до озера, як Ганс із неймовірною енергією забіг у воду. З боків почали долинати не надто коректні вигуки. Виявилося, що поряд в очереті і за кущами сиділи рибалки, яким Ганс надовго розігнав усю рибу. Цього дня наша риболовля цим і закінчилася. Наступного дня він залишив мене з Гансом і пішов рибалити сам. Коли я його опісля запитав, як клювало, він відповів: «Кльов був суперовий, але я нічого не впіймав». Зрештою, йому вдалося витягти одну рибу, яка просто вислизнула уже з рук. Ухи ми тоді так і не скуштували.

- Чи багато в нього було друзів? Що про нього говорили люди?

- Друзів у нього було дуже багато. Ми могли відпочивати у якомусь закладі і опісля усіх, хто був присутній там, Гія запрошував продовжувати свято у нього вдома. Люди, які знайомилися з Гією, казали, що їм його послав Бог, настільки ним захоплювалися.

- Чи знаходив Георгій час на сім’ю?

- Гія був дуже хорошим батьком. Ми інколи гуляли з його дівчатками і було помітно, наскільки він обожнює своїх дітей і свою сім’ю.

- Чи виглядав Георгій щасливою людиною?

- У нього було стільки енергії, стільки ідей і бажання щось робити, що назвати його нещасливим було важко. Гія був дуже непосидючим і умів в усьому побачити поле для діяльності.

- Георгій був оптимістом чи песимістом? У чому це проявлялося?

- Песимістом він не був точно. Він був дорослою дитиною, яка дуже щиро вірила, і так само щиро розчаровувалася. Пригадую, коли він викладав англійську мову в школі, у нього народилася нова концепція освітньої програми і методики викладання іноземної мови. Коли він розробив власну програму і звернувся з нею до управління освіти, йому там коротко відповіли: «Вам не подобається освітня програма, яку склало Міністерство?». Гія був дуже розлючений і по-щирому розчарований.

- Окрім журналістики, Георгій Гонгадзе мав якесь захоплення? Можливо, спорт, музика…

- Музику він дуже любив. Кожного ранку, коли прокидався, завжди дуже гучно її вмикав. А ще дуже любив співати, хоча зовсім не мав слуху. І змушував мене співати з ним. Я без голосу, він без слуху (сміється) – отакий був дует.

- Мама Георгія в одному з інтерв’ю розповідала, що в нього були непогані здібності до спорту…

- Він справді дуже добре бігав. Але з його енергією і творчим поглядом на життя – спорту йому було б замало.


- Пригадайте, будь ласка, якусь життєву ситуацію із Георгієм, яка вас, можливо, вразила.

- Насправді кожен день був незвичайним. Навіть коли вранці нічого не передбачало бурі (сміється), до вечора Гія обов’язково знаходив якусь пригоду. Якось ми сиділи за кавою і зайшов у кав’ярню кремезний чоловік, який почав хамити офіціантці. Усі відвідувачі сиділи мовчки, бо ця людина і справді фізично лякала. А Гія не змовчав і заступився. Чесно кажучи, цей хамовитий відвідувач був просто шокований, що проти нього хтось насмілився виступити.

- Що Гія найбільше цінував у жінках? Чи мав він у них успіх?

- Серед жінок він був дуже популярний. В нього часто закохувалися. А от щодо його вподобань, то я навіть не можу цього пояснити. У виборі жінок він був такий, як і у всьому іншому – спонтанний. Я ніколи не розумів, за якими критеріями він їх обирає, як, зрештою, рідко поділяв його вибір. Але те, що ним захоплювалася красива половина людства – це факт.

- Чи відчував Гія небезпеку, виступаючи проти влади?

- Сказати, що він боявся, то ні. Усі погрози його, швидше, дратували. Він злився, якщо хтось заважав йому робити задумане. А чи відчував він небезпеку… Він думав, що ніхто не насмілиться йому щось заподіяти, бо це набуде великого розголосу.

- Георгій справді вірив, що Україна житиме краще?

- Він завжди вірив у те, що робив. Потім його розчаровували. Потім він знову починав вірити. І так постійно. Як я вже казав, він був по-дитячому щирий.

- Чи подобається вам пам’ятник Гергію Гонгадзе у Києві? Як ви думаєте, чи потрібно було ставити пам’ятник Георгію взагалі?

- Я не бачив пам’ятника. Особисто для мене було б набагато краще, якби була просто могила, до якої можна прийти і помолитися. А спекулювати вміли завжди і на всіх.

- Якби він зараз був живий, як ви думаєте, чим би він зараз займався і як би оцінив сучасну владу?

- Він би й далі віддано працював. Гія завжди бачив себе у кінематографі, захоплювався цим. А щодо влади, то я навіть боюся подумати, що би він сказав…

- Яким ви запам’ятали Георгія. Кількома словами.

- Він був спонтанний, енергійний і дуже компанійський. З ним легко було працювати і дуже приємно товаришувати. У грузинів є традиція «дати слово бути братом». Колись Гія запропонував мені бути його братом. Я не зміг відмовитися. І він справді був мені як старший брат, я завжди відчував його підтримку.

- Чи вважаєте ви його героєм, як його сьогодні називають?