5-го травня у Печерському районному суді м. Києва відбудеться черговий розгляд безпрецедентної справи одного з учасників минулорічного Податкового Майдану Сергія Костакова.

Сергію інкримінується частину 2 статті 296 – «хуліганство вчинене групою осіб». І саме його справа була виділена в окрему, поза загальної, за якою «проходять» інші «податмадайнівці», вже випущені «на волю» під підписку про невиїзд. А от Сергій, починаючи з 1-го грудня 2010 року, досі утримується за ґратами сумнозвісного СІЗО №13. Сергія Костакова звинувачують у тому, що 22 листопада 2010 р. під час акцій протесту проти Податкового кодексу він нібито пошкодив машину «Шкода - Октавіа», що проїжджала по вулиці , яку перекрили протестувальники. Напередодні розгляду справи, яку спільнота вже встигла охрестити «політичною» та «унікальною», ми розмовляємо із адвокатом Миколою Бірюком, бо саме він захищає права Сергія Костакова у суді.

- Пане Миколо, а в чому саме «унікальність» цієї кримінальної справи?

- У справі Костакова із самого її початку були порушені елементарні норми Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: дуже довго його скарги на затримання не доходили до суду! Уявіть собі, Сергія затримали 1-го грудня минулого року, а лише 22-го лютого цього року апеляційний суд м. Києва відмовив у задоволенні скарги про незаконне затримання. Це не зважаючи на те, що затримання було дійсно незаконним. Тобто майже цілих три місяці суд не міг пройти початковий юридичний мінімум прав людини, якого дотримується будь-яка держава, що вважає себе правовою! А головна, як визначили Ваші колеги, «унікальність» справи полягає в тому, що в ній немає ніяких інших доказів, окрім свідчення свідка, власне, водія машини, який серед більше ніж 200 людей, які знаходилися поруч, відразу не упізнав Сергія, а лише потім, за тиждень, «згадав» (або, швидше, вигадав за вказівкою слідства) звинуваченого. Справа в тому, що водій з точки місцезнаходження машини не міг бачити Костакова і, більше того, запам’ятати!

- Якщо можна, про це більш детально, бо, як казали великі, «Бог - у дрібницях»?

- Уявіть лише, і це наразі головне: за відеоматеріалами, якими оперує слідство, Сергій, його постать, що легко визначується (в першу чергу, одяг, рухи, риси обличчя), знаходиться метри за 4-и(!) від подій, під час яких пошкоджується автомобіль «Шкода - Октавіа», його чітко видно, що саме він знаходиться на задньому плані та об’єктивно не міг дотягнутись до зловісного автомобіля! Наголошу, відеоматеріали надані зовсім не ЗМІ чи учасниками акції, це оперативні зйомки співробітників МВС. Вже не кажу, що в правовій, або, як називають в побуті, в «нормальній» державі, не надавати адвокату та його підзахисному безперешкодну можливість для перегляду відеоматеріалів як основного матеріалу доказової бази, вважається дикістю. Ці елементарні права надані законом, і вони не виконуються. Ось що не вміщується в будь-які правові та логічні межі.

І другорядні питання різних категорій теж важливі: наприклад, чому водій машини, опинившись серед юрби демонстрантів на вулиці Інститутській, просто не зупинився, не здав назад, як зробили інші водії і як того логічно потребували і ситуація, і протестувальники? Натомість, він стартував вперед, практично наїхавши на жінку, що не могло не збурити демонстрантів! Нерви чи провокація? Потім: чому заявлені збитки за пошкодження машини становили 16 з гаком тисяч гривень, а вже пізніше ця сума зростає ще приблизно на 10 тисяч гривень? Підкреслю, за логікою звинувачення, виявляється наступне. Серед роз'ятреної поведінкою водія юрби знаходиться лише один «гладіатор», який кидається на машину, і саме його одного водій не може впізнати цілий тиждень на зйомках оперативних МВС?! Зі слів Сергія, той єдиний свідок – водій автомобіля, впізнав його під час слідчих дій в обставинах схожих на гумористичну сценку в кращих традиціях клубу веселих і кмітливих. А саме, до кабінету слідчого, де сидить декілька людей у цивільному одязі, заводять Сергія в наручниках та садять поряд з ними. Під час впізнання, Сергій продовжує знаходитись в кайданках. Потім заходить згаданий свідок та без сумніву впізнає людину в наручниках.

Ще раз питається: де мінімальна і юридична, і людська логіка з боку слідства та суду? Ну і промовчу вже про постійну зміну представників прокуратури на засіданнях суду…

- Це дійсно нагадує дивно печальну суміш із пазлів, що викинуті з різних коробок… А як Ви прокоментуєте такий аспект: останнього разу на засіданні суду 19 квітня вже не один народний депутат – Андрій Парубій, а «цілих» п’ять народних депутатів у залі суду просили віддати Вашого підзахисного на поруки до винесення судового рішення по справі. Суддя їм відмовила…

-Я вдячний за підтримку Сергія небайдужою громадою, в першу чергу, ця подяка голові Асоціації захисту прав громадян України Володимиру Лесику, іншим громадським діячам. Вдячний народному депутатові Андрію Парубію, який на відміну від політичних сил та “біляполітичних” громадських організацій, що піклувались Податковим Майданом, рішуче підтримав мого підзахисного, а також народним депутатам Віктору Матчуку, Лілії Григорович, Зіновію Шкутяку, Володимиру В’язівському, Григорію Омельченко, Юрію Ключковському, Володимиру Карпуку, які не пошкодували свого важливого, насамперед, для країни часу й особисто прийшли на засідання суду. Вдячний і як фахівець, і як громадянин, і як людина.

Так ось: по-перше, «чомусь» останнє засідання затримали на півтори години: відмовка – через «пробки» у місті Сергія не могли доставити у зал суду. Але з Лук’янівки до Печерська від сили, ну нехай, 30 хвилин, і це не в саме «піковий» час, тим паче, для машини із номерами МВС. Як зауважив хтось із присутніх, можливо, вони просто сподівались на те, що журналісти і депутати не витримають часового цейтноту. Але не вийшло, ніхто не розійшовся. По-друге, і це головна відповідь на Ваше питання, як акцентував Андрій Парубій, кому тоді має вірити суд, як не чиновникам першої інстанції, а саме народним депутатам, обранцям від народу, що під час слідства, поза ґратами, мій підзахисний буде виконувати всі норми закону, в першу чергу, не буде ухилятись від того правосуддя, яке ще залишилось?! Тоді, кому ще має вірити суд, як не Герою України, в нашому випадку, народному депутату Григорію Омельченку, який теж надіслав до суду своє прохання віддати Сергія на його поруки? Підкреслюю, Герою України, Герою тієї самої України, яку представляє суд! Тут вже варто задуматися, що, безперечно, досить тонкі матерії час від часу поєднують професійні обов’язки та громадянську відповідальність, внутрішню гідність людей, які належать за визначенням давніх римлян до «ліберальних» професій. Тобто професій, які захищають Свободу та Закон, юристів та журналістів, в першу чергу.

- Але ж Ваші останні слова призводять до такого висновку: якимось чином такі начебто прості речі мала б розуміти, відчувати суддя Тарасюк К. Е., яка вела засідання суду 19 квітня ? У цій досить «слизькій» справі віриться, що суддя під будь-яким прізвищем винний, повинна взяти частку відповідальності на «себе». Чи, може, це тільки таке собі «журналістське припущення»?

- Відповім так: існує таке професійне моральне поняття, як «честь мантії», ти захищаєш Закон і завжди на боці Закону. Але ж, безумовно, часто-густо саме суддя – бо на те він і суддя – має брати на себе особисту відповідальність. На жаль, в нашій державі таку відповідальність на себе судді беруть, м’яко кажучи, не завжди на користь Справедливого Вироку. І людський фактор тут далеко не останній. Суддя завжди має ставити під сумнів і слово захисту, і слово прокурора. Протягом розгляду цієї справи якось сам по собі прийшов до висновку: можливо, кепські державні справи напряму залежать від невміння, навіть, небажання окремої людини, професіонала триматися лінії Справедливості? Бо тут зникають власне людяність, гуманність у суспільстві, відкриваючи двері злочинності, брехні, байдужості. От ще про таке думав після цього засідання суду. Гаразд, ви як суддя чомусь не вірите 5-ти народним депутатам, вас не переконує порука Героя України навіть у справі, яку названо наразі «політичною», ще раз підкреслю, яка не пов’язана ані із вбивством, ані із шахрайством. Ну нехай трапилось: «щось» не переконало суддю. Невже п’ять місяців відсутності батька для маленької доньки Сергія, яку жодного разу не приводили у суд, ці п’ять місяців сімейного лиха не викликали у судді бажання винести, підкреслю, саме своє, а не чуже, рішення? Оскільки суддя при вирішенні питання про зміну запобіжного заходу, враховує в тому числі сімейний стан підсудного. В даному випадку, ми можемо спостерігати як політичні ігрища можновладців, віддаються відлунням на дітях тих, хто вирішив боротись за свої права та долю своїх дітей. Просте і логічне рішення - відпустити на поруки батька, сина, чоловіка, якого обранці народу просять віддати на їх поруки, в крайньому разі на підписку про не виїзд, про що теж заявляється клопотання кожного засідання?!

- Після цих слів цілком зрозумілі слова Вашого колеги Олега Левицького, який веде паралельну справу учасників Податкового Майдану, звинувачених у пошкодженні плитки. Він визначив ці справи як «політичні», я додам: а значить, «замовні». Тобто є «центр», який віддає команди, і є «роботи», які їх виконують. Ваша думка?

- В мене величезна підозра, що дійсно хтось постійно у цій справі віддає наказ: шоу, для нас печальне, має продовжуватися. Але, знаєте, у геніального і, на мою думку, зовсім не фантаста Герберта Уеллса був такий роман «Війна світів». Впевнений, Уеллс мав на увазі не марсіан зовсім, а саме систему машин, роботів, і людство як спільноту. Тобто війна світів, війна двох різних за основами систем. Нагадаю всім, що у фіналі цього пророчого твору людство, спільнота, яка не підкорилась, перемогла…

Розмовляв журналіст Роман Радомський

АНОНС

5-го травня, о 14.00, у Печерському районному суді м. Києва, (вул. М. Гайцана, 4) відбудеться черговий розгляд безпрецедентної справи одного з учасників минулорічного Податкового Майдану Сергія Костакова.

Сергію інкримінується частина 2 статті 296 – «хуліганство вчинене групою осіб». І саме його справа була виділена в окрему, поза загальної, за якою «проходять» інші «податмадайнівці», вже випущені «на волю» під підписку про невиїзд. А от Сергій, починаючи з 1-го грудня 2010 року, досі утримується за ґратами сумнозвісного СІЗО №13. Сергія Костакова звинувачують у тому, що 22 листопада 2010 р. під час акцій протесту проти Податкового кодексу він нібито пошкодив машину «Шкода - Октавіа», що проїжджала по вулиці , яку перекрили протестувальники.

На попередньому засіданні 19 квітня були присутні 8 народних депутатів, які подали до суду свої клопотання віддати Сергія Костакова їм на поруки . Серед них один Герой України. Але суд не повірив народним обранцям, і Сергій залишився за гратами.

Просимо громадських активістів, журналістів, всіх небайдужих до цієї політичної справи прийти підтримати Сергія Костакова.