27 грудня виповнюється двадцять років з дня встановлення дипломатичних відносин між Україною та Республікою Білорусь. Здавалося б, ювілей – це не та нагода, щоб згадувати про речі буденні і прозаїчні. У таких випадках дипломати як правило вдаються до високого стилю, говорячи про вагомі здобутки, позитивні тенденції і добрі перспективи подальшого розвитку двосторонніх відносин. Бо таке вже призначення дипломатів – знаходити позитив навіть там, де його немає.

Двадцятилітній ювілей у дипломатичних українсько-білоруських відносинах, певна річ, не створить жодних проблем у плані пошуку підстав для святкової патетики, пише Борис Сельський (Інститут української політики) у Gazeta.ua. Адже йдеться про дві сусідні країни, народи яких за всю багатовікову історію – і це, мабуть, унікальний випадок у світовому масштабі! – не мали не те що збройного конфлікту, а бодай натяку на якесь непорозуміння чи протистояння.

Не було їх і за останні два десятиліття. Були і обійми лідерів, і політично не зовсім коректні дії та вчинки, спільні та абсолютно протилежні позиції з міжнародної проблематики, досягнення важливих домовленостей і зволікання з їх виконанням. Було, словом, усе те, що сьогодні визначає характер двосторонніх відносин між двома суверенними державами. Однак єдине залишалося незмінним – це тепле і по-справжньому дружнє ставлення українського і білоруського народів один до одного.

І якщо за два десятиліття ніяк не вдається поставити крапку в процесі договірно-правового оформлення українсько-білоруського державного кордону (протяжністю понад 1000 км – найдовша сухопутна ділянка державного кордону України), то це питання не до білорусів.

Лише дипломати знають, яких зусиль коштувало, щоб главам держав нині залишилося лише поставити свій підпис на Протоколі про обмін грамотами про ратифікацію Договору між Україною та Республікою Білорусь про державний кордон від 12 травня 1997 року.

Українська сторона вже давно не бачить жодних перепон для цього акту. І лише терпіння і величезна повага до білоруського народу сьогодні утримує Київ від жорстких дипломатичних демаршів, скажімо, від односторонньої демаркації кордону.

Проте нам колись може й набриднути дивитися на білоруському національному телебаченні образливі репортажі про те. як українські грибники та рибалки, незаконно перетинаючи неіснуючий кордон, завдають значних збитків білоруській економіці. Тим паче, що не про гриби і ягоди йдеться! Адже через величезні "дірки" в кордоні (Україна і Білорусь охороняють його відповідно до різних делімітаційних ліній, які в багатьох місцях не співпадають) здійснюється масштабна контрабанда, і українська горілка – це, мабуть, "найневинніший" контрабандний товар!

Було б символічно, якби до 20-річчя встановлення дипломатичних відносин сторони привітали одна одну підписанням згаданого Протоколу про обмін ратифікаційними грамотами.

Усяке інше привітання буде лише елементарною даниною дипломатичному етикету, образливою для двох народів і держав.