Якщо Україна, володіючи третиною світових чорноземів, маючи достатньо освічений народ, є однією з найбідніших в Європі, то причина очевидна – держава організована на чужій, не українській психокультурі. І ніякі косметичні, а по суті, показушні реформи тут не допоможуть. Адже, на думку О. Донченко і Ю. Романенка, якщо соціум живе в умовах, що не відповідають його власному характерові, глибинній реальності, полю життєвої енергії, інформаційно-енергетичному духовному забезпеченню, він дуже скоро загине як автономний суб'єкт світового життя. А тому Україна мусить знайти свій природній шлях.

До визначальних архетипів українського менталітету С. Кримський відносить землю та ідеал свободи.

Архетип землі інтегрував аграрно-виробничий, соціально-історичний та духовно-культурний атрибути національного життя, звичаїв та обрядів і втілював ноосферне передчуття українців: "Цей архетип проходить крізь увесь масив історії української духовності, від язичницьких обрядів землеробства, через християнські цінності та козацькі ідеали вільного хутора до наукових розробок С. Подолинського і В. Вернадського…".

Саме ідеал свободи, на думку С.Кримського: "Є творцем кордонної цивілізації, яка, мабуть, була єдиною у світі, що витримала тиск степу, кочових навал, стала батьківщиною людей, з яких ніхто (за виразом М. Гоголя) не хотів бути глядачем світової драми, а тільки її дійовою особою".

Якщо розглядати свободу з позиції "однієї колиски", то виникає логічне запитання: як узгодити цю свободу з українським баченням її. А це зробити неможливо, тому що корені нашого колективного несвідомого – в Трипільській культурі (цивілізації). Професор-антрополог Сергій Сегеда вважає, що: "Велелюдні трипільські племена відіграли важливу роль у формуванні генофонду пращурів українського народу – автохтонного етносу Півдня Східної Європи, фізичні риси якого почали формуватися задовго до появи слов'янства на історичній арені". А  археолог Михайло Відейко називає Трипілля першою яскравою хліборобською цивілізацією, "яка близька нам за ментальністю, в чомусь – і за культурою. І не складно побачити там своє коріння".

Тут варто зазначити, що Трипільська цивілізація була поширена не лише на території сучасної України. Сліди цієї цивілізації знаходять у Румунії і Молдові. Проте в румунів і молдованів – інше колективне несвідоме, мабуть тому, що в історіях цих країн не було таких явищ, як Київська Русь чи козацтво.
Можна припустити, що Трипільська психокультура була базовою для Київської Русі. Орест Субтельний у своїй праці "Історія України" пише, що більшість сучасних немарксистських істориків відкидають теорію про те, що європейський феодалізм передував добі індустріалізації. І підтвердженням цьому слугують аргументи з нашої старокиївської історії. По-перше, там не існував центральний для феодалізму інститут васальної залежності, а влада князів над боярами була мінімальною. По-друге, велику роль у життєдіяльності давньої Київської держави відігравали торгівля та міста. По-третє, Київська Русь характеризувалася наявністю переважно незакабаленого селянства. Це свідчить "про те, що ситуація на сході Європи докорінно відрізнялася від становища на заході. Тому західні історики схильні розглядати Київську Русь скоріше як унікальну й самобутню соціальну систему, а не підводити її під загальну категорію феодальних суспільств".

Ця соціальна система породила психотип українця як самодостатнього господаря, що покладався (бо спосіб добування їжі таку можливість давав) на власні сили. Саме цей психотип не допустив появи доморощеного феодального класу, а тому завдання державотворення, непосильне для нього, лягло на плечі селянства. Сила закоріненості цієї психокультури, глибина архетипічності українського ідеалу свободи порівняльна з Великою китайською стіною. І праукраїнці, і пракитайці перебували під тиском того самого степу. Цьому степові китайці протиставили фізичну стіну, ми – морально-духовну. Здолати цю стіну не зміг ніхто до сьогодні, не зможе і завтра. З таким народом можна йти лише в ногу. Цього не зрозуміли  Мазепа, Грушевський, Ющенко. Не розуміє і теперішній "лідер".

Таким розумінням не керуються і в найрозвинутіших країнах, де домінує ліберально-демократичний лад. Україна об'єктивно готова сьогодні реалізовувати нову парадигму розвитку, базовану на українському колективному несвідомому, котре зараз є запитане інформаційним суспільством і, що особливо важливо, є породженням ноосфери. Необхідною, хоч і не достатньою, умовою зростання еволюції і прогресу є відповідність типу лідера підсвідомим очікуванням соціуму.

О.Донченко і Ю.Романенко зазначають, що для  побудови успішної держави необхідний збіг кількох умов: колективного несвідомого, типу лідера і відповідного науково-технічного рівня. Якщо глянути на українську історію, то в період визвольної війни під проводом Б.Хмельницького тип лідера відповідав колективному несвідомому українців, але не була забезпечена третя необхідна умова для реалізації нової парадигми розвитку – відповідність перших двох умов тогочасному науково-технічному рівню. Період Мазепи характерний тим, що збігу не було в жодній комбінації. Після 2004 року, перемоги Помаранчевої революції, відповідність між колективним несвідомим і сучасним науково-технічним рівнем вже дозріла, але тип лідера не відповідав цим двом умовам. А без збігу всіх умов побудувати успішну і незалежну державу неможливо.
Попередня влада пробувала запровадити європейську модель, але за відсутності громадянського суспільства лише розкрутила маховик корупції. Сьогоднішня влада намагається зіграти роль доброго царя для сумирного холопа. Та враховуючи, що влада порядок розуміє по-московськи, як тотальний контроль через чиновницький апарат за народом, а народ, на рівні колективного несвідомого, глибинно відчуває себе Паном-господарем (не мужиком, не хлопом, холопом чи маленьким українцем), то і ця спроба провалиться. Стрімке падіння рейтингу "синіх" свідчить, що вкотре обдурити виборця буде важко, бо сьогодні маємо якісно інший народ, ніж до п'ятирічного правління "помаранчевих".

Докорінно ситуацію поміняв Інтернет і сучасний зв'язок. Усі ті негативні для державотворення риси українства в доінформаційному суспільстві перетворюються на позитивні в інформаційному. Сьогодні єдність забезпечується не одностайністю, не казенщиною чи диктатурою, а єдністю розмаїття за допомогою сучасного зв'язку. Очевидно, сьогодні Майдан неможливий, а Інтернет-майдан – так.

Країни, які стали успішними в ХХ столітті, узгоджували своє колективне несвідоме з науково-технічним рівнем. Для прикладу візьмімо Японію чи Південно-Східну Азію. Але то був не український час. Колективне несвідоме української нації може спрацювати лише в інформаційному суспільстві, тобто у ХХІ столітті. Бо якщо згадані вище успішні країни змогли стати такими в рамках вертикально організованого суспільства, то українське колективне несвідоме може спрацювати лише в горизонтально організованому суспільстві.
Поступово твориться українська еліта. Вона і далі виростатиме в громадах і вбере в себе українське колективне несвідоме, що має таке ж значення для нації, як сила тяжіння для планети. Те, що в нас сьогодні майже немає еліти, нормально для нації з таким історичним минулим. Це наслідок тривалих, численних спроб колонізаторів знищити колективне несвідоме, що означає не що інше, як знищення нації. Одним із результатів цих зусиль було створення "генно-модифікованих організмів", які завели сьогодні Україну в економічний і соціальний тупик. Якщо суспільство буде і далі організоване за російською схемою, де за висловом Герцена, – "зверху вниз усі раби, знизу вверх усі пани", то й російська мова буде більш запитана, як мова наказова. Спілкування ж між рівними потребує української мови.
Абсолютна меншість, що паразитує по всьому світові над абсолютною більшістю, буде чинити шалений спротив і докладе максимум зусиль, щоб знищити все українське, опираючись при цьому на українські "генно-модифіковані організми". Адже історія не знає випадків, щоб успішні рабовласники ставали успішними феодалами, а ті, своєю чергою – успішними капіталістами. І це в межах однієї вертикальної системи організації суспільства.  А тут йдеться про поступовий перехід до горизонтальної, де народ фактично стає господарем.

Альтернативи цьому немає, бо так розпорядилась історія, що на цьому етапі земної цивілізації саме українське колективне несвідоме дасть поштовх наступному еволюційному розвиткові людства. В далекому майбутньому подібну функцію виконає колективне несвідоме іншої нації чи цивілізації, але то вже буде якісно інший світ. Тепер – наша черга попрацювати на себе і на людство. Сьогоднішній науково-технічний рівень вимагає горизонтальної організації суспільства, що є значно складнішим, ніж розумні і логічні дії в межах відпрацьованої вертикальної системи.

Тут ми підійшли до важливого питання, яким спекулюють не одне десятиліття. Це питання націоналізму. Для того, щоб українців принизити, українську націю називають селянською. Логічно було б і націоналізм назвати селянським. Але ж ні, націоналізм – буржуазний. А те, що української буржуазії не було і сьогодні нема, ніби не помічають. Квінтесенція розуміння націоналізму – це право бути самим собою, мати право на людську честь і гідність. Але якраз такі якості є шкідливими як для суспільства наймитів, так і для  суспільства холопів.

С.Кримський був переконаний, що українська культура належить до тих унікальних історичних утворень, коріння яких сягають у тисячоліття прадавньої історії, що історичні передумови етногенезу українців визначаються у чітких культурно-географічних межах однієї і тієї ж території. Незважаючи на змінювання народів на території, що становила ареал майбутнього формування українського етносу, культурно-історичне підґрунтя цього процесу готувалось тисячоліттями.
Саме з цього випливає колективне несвідоме української нації, наскрізним архетипом якої є вільний і самодостатній ПАН-ГОСПОДАР.

Тарас Марусик, голова Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства "Меморіал" ім. В.Стуса, колишній завідувач відділу з питань мовної та етнонаціональної політики секретаріату Президента України
Василь Якуб'як, колишній заступник Генерального директора і головний конструктор Івано-Франківського виробничого об'єднання "Карпатпресмаш", власник ПП "Олан"

На фото: плакат художника Сергія Хохла